Відділ
освіти виконкому Тернівської районної у
місті ради
Криворізька
загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №117
ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ
ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ
НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ
ТА ІНФОРМАТИКИ
Підготував:
вчитель
математики КЗШ№117
Рибченко
Віктор Федорович
Кривий
Ріг, 2011
ЗМІСТ
Вступ
………………………………………………………………. 3
Розділ І
Дидактичні умови індивідуалізації та диференціації
навчального процесу ……………………………………………… 6
1.1
Педагогічні особливості
індивідуалізації навчання ………... 10
1.2
Психологічні особливості
індивідуалізації
навчального процесу ……………………………………………… 18
Розділ ІІ
Методичні рекомендації щодо використання
індивідуалізації та диференціації на уроках математики
………. 22
Висновки ………………………………………………………….. 28
Список використаної
літератури ……………………………… 29
Головна мета української системи освіти – створення умов
для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України,
формування особистості, здатної навчатися впродовж життя, створювати й
розвивати цінності громадського суспільства [1,2 ].
Навчання математики в школі спрямоване
на досягнення таких цілей:
• формування
в учнів математичних знань як невід'ємної складової загальної культури людини,
необхідної умови її повноцінного життя в сучасному суспільстві на основі ознайомлення школярів з ідеями і методами
математики як універсальної мови науки і техніки, ефективного засобу моделювання і дослідження процесів і явищ
навколишньої дійсності;
•
інтелектуальний
розвиток учнів, розвиток їхнього логічного мислення, пам'яті, уваги, інтуїції, умінь аналізувати, класифікувати,
узагальнювати, робити умовиводи за аналогією, діставати наслідки з даних
передумов шляхом несуперечливих міркувань тощо;
•
опанування учнями
системи математичних знань і вмінь, що є базою для
реалізації зазначених цілей, а також необхідні у повсякденному
житті й достатні для оволодіння іншими шкільними
предметами, зокрема інформатикою, та продовження навчання.
Таким чином, математичні знання і вміння
розглядаються не стільки як самоціль, а як засіб розвитку особистості школяра,
забезпечення його математичної грамотності як здатності розуміти роль
математики в світі науки та в світі, в якому він живе, висловлювати
обґрунтовані математичні судження і використовувати математичні знання для задоволення пізнавальних і
практичних потреб.
Крім того, вивчення математики має
сприяти формуванню в учнів загальнонавчальних умінь, культури мовлення,
чіткості й точності думки, критичності
мислення, здатності відчувати красу ідеї, методу розв'язання задачі або
проблеми, таких людських якостей, як наполегливість, сила волі, здатність до
переборення труднощів, чесність, працелюбство та ін.
Незамінні
можливості математики у вихованні алгоритмічної культури як здатності діяти за заданим алгоритмом, а також самостійно
конструювати нові алгоритми на основі аналізу й узагальнення послідовності
виконуваних операцій і дій, що ведуть до шуканого результату та необхідні при
вивченні такої шкільної дисципліни як інформатика.
Важливу роль у навчанні математики та
інформатики відіграє систематичне використання історичного матеріалу, який
підвищує інтерес до вивчення наук, стимулює потяг до наукової творчості, пробуджує критичне ставлення; до фактів, дає
учням уявлення про математику та інформатику як невід'ємну складову
загальнолюдської культури. На дохідливих змістовних прикладах слід показувати
учням, як розвивалися математичні та інформативні поняття і відношення, теорії
й методи. Ознайомлювати учнів з іменами та
біографіями видатних учених, які створювали математику та інформатику (в
свій час – розділ математики), зокрема видатних українських математиків та
інформатиків, що сприятиме національному і патріотичному вихованню [2,3].
Навчання учнів математиці - це навчання їх математичній діяльності. Математична
діяльність – формування та розвиток розумової діяльності визначеної структури.
Загальноосвітня мета викладання математики вимагає від учителя: передати учням
певну систему математичних знань, навичок; навчити усній і письмовій
математичній мові; допомогти учням досягти обов’язкових результатів навчання,
навчити застосовувати набуті знання для розв’язання найпростіших завдань
життєвої практики та вивчення інших навчальних предметів; ознайомити з шляхами
пізнання реальної дійсності, математичними методами; навчити користуватися
математичними інструментами та приладами, а також умінню самостійно здобувати
знання (робота з підручником, науково-популярною літературою).
Принцип доступності вимагає, щоб обсяг і зміст навчального
матеріалу були під силу учням, відповідали рівню їх розумового розвитку та
запасу знань, вмінь і навичок. Слід відмітити, що спрощений зміст навчання
знижує його розвивальні і виховні можливості. Тому рекомендується, щоб зміст
завдань для учнів знаходився в зоні їх найближчого розвитку.
Дидактичні
умови індивідуалізації та диференціації
навчального процесу
У контексті індивідуалізації навчання поняття «диференціація» виходить
з особливостей індивіда, його особистих якостей. Проте, треба мати на увазі,
що поняття «диференціація» використовується і в ширшому значенні: при
формуванні змісту освіти і організації учбової роботи ведеться диференціація
по віковому, статевому, національному і іншим ознакам. Тим самим здійснюється
диференційований підхід, який має на увазі, з одного боку, спиратися на актуальний
рівень розвитку і знань різних учнів, а з іншою, знаходив «зону їх найближчого
розвитку», поступово переводити їх до досконалішого оволодінню знаннями і
способами їх придбання. Цей підхід спирається на гуманістичну основу виховання
і дає перспективу в розвитку кожного учня.
Під індивідуалізацією слід
розуміти організацію процесу навчання на основі врахування індивідуальних
особливостей учнів.
Під диференціацією слід розуміти організацію
процесу навчання за декількома різними навчальними планами, програмами,
завданнями в формі окремих груп, створених на основі врахування будь-яких
узагальнених індивідуальних особливостей школярів.
Диференціація навчання є варіантом
індивідуалізації, способом реалізації індивідуального підходу до учнів.
Відмінність диференціації від індивідуалізації полягає в тому; що врахування
індивідуальних особливостей учнів здійснюється в такій формі, де учні групуються
на основі будь-яких особливостей для окремого навчання в умовах класу.
Суть принципу індивідуального підходу
заключається в адаптації (пристосуванні) навчання до змісту і рівня знань,
умінь та навичок кожного учня або до характерних для нього особливостей процесу
засвоєння, або навіть до деяких стійких рис його особистості.
Основним засобом реалізації даного принципу є
індивідуальні самостійні роботи, котрі виступають як дидактичний засіб
організації і керівництва самостійною діяльністю учнів на всіх етапах навчання.
Під диференціацією розуміють таку систему
навчання, при якій кожен учень одержує право і можливість приділяти переважну
увагу тим напрямкам навчання, котрі у найбільшій мірі відповідають його
схильностям. Види диференціації: рівнева і профільна.
Рівнева диференціація виражається у тому, що
навчаючись в одному класі, за однією програмою та підручником, школярі можуть
засвоювати матеріал на різних рівнях. Визначальним при цьому є рівень
обов’язкової підготовки.
Профільна диференціація припускає навчання
різних груп школярів за програмами, котрі відрізняються глибиною викладання
матеріалу, обсягом відомостей і навіть номенклатурою питань, що вивчаються.
Обидва види диференціації - рівнева та профільна - існують і взаємно доповнюють
один одного на всіх ступенях шкільної математичної освіти, однак у різній
питомій вазі,
У
основній школі головним видом диференціації є рівнева. Профільне навчання
математики у основній школі може існувати у рамках поглибленого вивчення
математики. На старшій ступені школи пріоритет віддається різноманітним формам
профільного вивчення предметів.
Вимоги до здійснення рівневої диференціації :
Ø відкрите пред’явлення рівня обов’язкової підготовки повинно здійснюватися
на всіх етапах навчання, учням повинні бути зрозумілі і відомі наочні,
повсякденні, так і підсумкові обов’язкові вимоги;
Ø рівень, на якому ведеться викладання, повинен бути вище обов’язкового рівня
засвоєння матеріалу;
Ø всі учні повинні пройти через етап опорних знань, через етап роботи над
обов’язковими результатами;
Ø послідовне просування за рівнями;
Ø облік індивідуального темпу досягнення обов’язкових результатів;
Ø відповідність змісту, контролю і оцінки прийнятому рівневому підходу;
Ø добровільний вибір засвоєння і звітності.
Виділеним і відкрите пред’явлення всім учасникам
навчального процесу рівня обов’язкової підготовки є основою диференціації
навчання.
Досягнення рівня обов’язкової підготовки є
критерієм, підставою для організації диференційованої роботи у класі. Контроль
повинен передбачати для всіх учнів перевірку обов’язкових результатів навчання
і доповнюється перевіркою засвоєння матеріалу на більш високих рівнях.
Засвоєння матеріалу всіма учнями на
обов’язковому рівні вимог програми називають базовим рівнем. Підвищення
базового рівня спів відносно здібностям, бажаним і інтересам учнів називають
підвищеним рівнем.
Вимоги до математичної підготовки
сформульовані для кожного ступеня школи в програмі з математики і відображають
собою цільові установки по відношенню до підсумкового результату навчання для
кожного ступеня. Для кожного ступеня виділено два рівня оволодіння матеріалом:
- рівень
обов’язкової підготовки (визначає той безумовний мінімум підготовки, який
повинен бути осягнений кожним учнем із закінченням ступеня, і відповідає оцінці
"4 – 6");
- підвищений рівень математичної підготовки,
який повинна забезпечити школа для випускників, які мають оцінку "10 –
12".
Досягнення підвищеного рівня
дає достатньо основу для одержання вищої освіти за спеціальностями, які
пов’язані із застосуванням математики.
Диференціація навчального процесу математики реалізується
через дозування навчального матеріалу
для учнів із врахуванням їх загального розвитку; намаганням кожного школяра
розвивати свої власні здібності на основі відповідних умов, які є в
школах-ліцеях, школах-гімназіях.
Відзначаючи прогресивний характер ідеї індивідуалізації навчання,також виділяються і недоліки, які не вирішені ні практикою, ні теорією західних шкіл. По-перше, ослабляється безпосередня керівна роль вчителі; по-друге, навчання орієнтується на відтворюючий зміст матеріалу; по-третє, відсутність єдиної загальноосвітньої бази і критеріїв роботи учнів знижує рівень самого навчання; по-четверте, велику складність представляє організація навчання. Дані недоліки приводять до різної якості утворення не тільки в різних містах, школах, але і всередині самого класу. Якщо кожен учень має право зробити вибір учбових предметів (крім обов'язкових) і рівень важкості навчання, і це дозволяє набрати певну кількість балів і зайняти місце в рейтинговій таблиці, то від цього буде залежати, чи одержить диплом або сертифікат про закінчення учбового закладу і багато в чому стане визначальним у його подальшій освітній долі.
|